Автор admin 
Народ ґунайкурнай здавна вважає печери свого краю місцем сили. Ще з етнографічних записів XIX століття та усних переказів відомо, що в таких місцях впливові жінки й чоловіки, яких називали «мулла-муллунг», проводили обряди зцілення, магії та прокльонів. Одна з таких печер, Клоггс, привертала людей протягом усього періоду, який здатна простежити археологія, — 25 тисяч років.
Читайте также: Наслідки через десятки років. Перегляд телевізора в середньому віці пов’язали зі змінами мозку
Дослідниця Австралійського національного університету Елль Ґроно, авторка нового дослідження в журналі Frontiers in Environmental Archaeology, пояснює: предки свідомо добирали цілі жмути трав із навколишнього ландшафту, заносили їх до печери Клоггс, розкладали тонкими шарами й підпалювали. З плином тисячоліть кожен спалений шар вкривався новими відкладеннями, тож печера, по суті, перетворилася на природний архів — шар за шаром, вогнище за вогнищем.
Головним джерелом інформації для команди Ґроно стали фітоліти — крихітні кремнієві частинки, які утворюються в тканинах рослин і залишаються в ґрунті навіть тоді, коли сама рослина давно зотліла. На відміну від пилку, який вітер чи комахи можуть занести куди завгодно, фітоліти осідають переважно там, де рослина розклалася.
А оскільки всередині печери через відсутність світла нічого не росте, кожна знахідка означала одне: рослину туди принесла людина — або, у поодиноких випадках, тварина на кшталт опосума, що приніс насіння на хутрі чи в послідах. Щоб виключити цей «тваринний» варіант, дослідники зосередилися саме на напівзгорілих фітолітах із попелястих шарів: адже обвуглені рештки могли з’явитися в печері лише завдяки цілеспрямованим діям людей.
Розкопки, що лягли в основу дослідження, проходили 2019 та 2020 року на прохання Land and Waters Corporation народу ґунайкурнай, а представники громади брали безпосередню участь у плануванні робіт, польових дослідженнях та інтерпретації результатів.
Вивчаючи два шурфи глибиною 1,5 та 2,3 метра, науковці за допомогою мікроскопії класифікували тисячі фітолітів. У верхніх пластах виявилося аж 73 тонкі попелясті прошарки, які люди залишили в період приблизно від 4400 до 1600 років тому — дату встановили методами оптично стимульованої люмінесценції та радіовуглецевого датування.
Та справжньою несподіванкою серед цих шарів стала кам’яна стела заввишки 28 сантиметрів. Подальший аналіз показав: цей менгір встановили в печері близько двох тисяч років тому спеціально для ритуальних цілей — і саме навколо нього концентрувалися попелясті шари з обгорілими фітолітами.
Читайте также: Не викидайте старий смартфон. Веб-застосунок ScreenWall перетворить його на інформаційне табло
Загалом дослідники нарахували 29 різновидів фітолітів, що належали травам, чагарникам і деревним рослинам. Збереглися вони напрочуд добре — навіть тендітні клітини волосків на поверхні листя лишилися цілими попри тисячоліття під землею.
Абсолютна більшість решток — до 97% — виявилася трав’яного походження. Причому це не одна рослина, а щонайменше дві родини злаків: Pooideae, що тяжіє до прохолодного клімату, і Panicoideae, яка натомість любить тепло й вологу. Трохи рідше траплялися сліди посухостійких трав родини Chloridoideae, а от деревні рослини й трав’янисті чагарники з’являлися в зразках лише зрідка.
Найцікавіше — не сам факт переважання трав, а те, наскільки послідовно давні мешканці Гіппсленду обходили стороною багате видове розмаїття прибережного лісу й відкритих гаїв, що росли неподалік від входу до печери до приходу європейців. Замість цього вони цілеспрямовано збирали трави з ділянок, розташованих зовсім близько від печери.
За словами Ґроно, фітоліти походили з різних частин рослин — стебел, листя, квітів і коренів, а це означає, що в печеру приносили цілі жмути трави, включно з тими частинами, які людина не могла ні з’їсти, ні якось інакше утилітарно використати.
Приблизно кожен п’ятий фітоліт із загальної вибірки — до 18% — виявився обгорілим чи оплавленим. І що особливо важливо: такі сліди трапляються рівномірно в усіх шарах відкладень, а це означає, що люди приносили рослини й спалювали їх у печері безперервно упродовж усіх 25 тисяч років її існування.
Професор Брюно Девід із Університету Монаша, який очолював розкопки разом із представниками ґунайкурнай, зазначає, що таке спалювання цілком узгоджується з традиційними практиками народу: попіл використовували і для здійснення магічних обрядів, і для того, щоб буквально позначати сліди кожного, хто заходив до печери, — включно з духами.
Читайте также: Чарівні гриби. Вчені виявили, що псилоцибін може змінювати роботу мозку на кілька тижнів