Автор admin 
Інженери Массачусетського технологічного інституту вирішили зайнятися цією проблемою й винайшли пряжу, яку можна переробляти знову й знову.
Читайте также: ШІ створив юридичну проблему для мемів. Автор популярного шаблону подав до суду
Про це пише Tech Xplore.
Секрет — у матеріалі. Нову нитку роблять із того самого пластику, з якого виготовляють пакети в супермаркетах і пляшки з-під молока. На дотик вона нагадує звичайну швейну пряжу, тканина з неї виходить легка й еластична, а коли річ віджила своє, її можна розплавити й витягнути в нову нитку.
Щоб це довести, науковці виготовили котушку ниток, розплавили її та спряли заново — і так десять разів поспіль. Навіть після останнього циклу пряжа лишилася такою ж міцною, як на початку.
За словами наукової співробітниці MIT Світлани Борискіної, близько 80 відсотків текстилю на ринку США містять бодай трохи спандексу, а це робить його непридатним до переробки.
Причина в тому, що еластична нитка складається з двох різних матеріалів — пружного осердя й міцнішої оболонки, — які довелося б хімічно роз’єднувати. Процес дорогий, складний і вимагає використання токсичних речовин, тож більшість такого одягу вирушає прямісінько на смітник.
Читайте также: Microsoft відкрила JavaScript-розробникам доступ до внутрішніх API Windows
Команда Борискіної пішла іншим шляхом і зробила обидві частини нитки з однієї хімічної родини — поліетилену. Для пружного осердя взяли один його різновид, для міцнішої оболонки — твердіший. Гранули нагрівають, доки ті не розплавляться, а тоді витягують у волокна, тонші за людську волосину.
«По суті, ти плавиш пластик у циліндрі, а тоді видавлюєш і прядеш у волокна, — усміхається один з авторів, СонХьон Кім. — Це наче машина для спагеті».
Оскільки осердя й оболонка однакові за складом, роз’єднувати їх перед переробкою не потрібно — нитку можна переплавити як є.
«Сподіваюся, це позбавить нас потреби виробляти дедалі більше текстилю, — підсумовує Борискіна. — Адже значну його частину можна переробляти знову і знову».
Читайте также: Даріо Амодеї назвав два «кошмарних сценарії» розвитку штучного інтелекту