Автор admin 
Поки він збирався з силами над Тихим океаном, ставши по суті п’ятою категорією за лічені години, відбувалося дещо дивне. Зазвичай ми звикли дивитися на шторми як на картинку з хмарами, де крутиться вітер, але цього разу супутники NOAA побачили зовсім інше — невидимі до того«кола на воді», які пішли прямо вгору, прошиваючи атмосферу аж до мезосфери.
Читайте также: OpenAI запустила Lockdown Mode у ChatGPT: як працює захист від промпт-ін’єкцій
Це називають гравітаційними хвилями, хоча до гравітації, про яку ми вчимося в школі, вони мають опосередковане відношення. Коли всередині тайфуну виникають потужні висхідні потоки, вони діють як гігантська помпа, виштовхуючи повітряні маси на таку висоту, де повітря стає надзвичайно розрідженим.
Зазвичай вітри у верхніх шарах просто розбивають такі хвилі, не даючи їм дійти до космосу, але«Сінлаку» пощастило з умовами. У квітні над цією частиною океану повітряні течії були настільки млявими, що хвилі пройшли крізь усю стратосферу, наче крізь масло, пише SciTechDaily.
Вчені вирахували ці хвилі завдяки явищу airglow — це коли молекули газу, що набралися енергії від Сонця вдень, починають світитися вночі. Супутник VIIRS зафіксував цей ледь помітний«світловий відбиток» хвиль. Виглядало це як величезні світлові кільця, що розповзалися від центру шторму. Джоан Александер з NorthWest Research Associates, яка аналізувала ці знімки, зізналася, що навіть для неї це виглядало незвично — побачити такі цілісні структури на такій висоті вдається не щодня.
Читайте также: Ю Сын Хо: путь к успеху и подробности жизни южнокорейского актёра
Найцікавіше — це не просто картинка для наукового журналу. Метеорологи тепер хочуть використати цю історію як «індикатор». Коли шторм гуляє десь посеред океану, де немає ні радарів, ні станцій, важко сказати, набирає він силу чи вже вмирає. А гравітаційні хвилі — це як пульс. Вчимося читати цей пульс — вчимося розуміти, з чим маємо справу, ще до того, як тайфун вийде на берег.
Але є й інша сторона медалі, про яку заговорила Лаура Голт. Ці хвилі не зупиняються на мезосфері. Вони б’ють по іоносфері, де плазма, що оточує Землю, починає «йти брижами». Це не абстрактна фізика, бо саме в іоносфері живуть наші супутники GPS та працюють радіоканали. Спроба вгамувати стихію на поверхні океану може обернутися збоєм зв’язку десь на іншому континенті, бо збурення в іоносфері діють як «плазмові бульбашки». Схоже, ми недооцінювали зв’язок між погодою і космосом, але тайфун«Сінлаку» дав чіткий натяк: шторм на поверхні — це тільки частина великої гри, в якій задіяна вся оболонка планети аж до самого космосу.
Читайте также: Зуби з джекфрута. Екстракт тропічного фрукта може замінити складні операції на яснах