Автор admin 
Червоний та Білий Леви
Ідея філософського каменя настільки давня, що її неможливо приписати одній людині чи епосі. Перші обриси вона отримала у греко-єгипетському світі елліністичного періоду. Одним з її прабатьків вважається алхімік Зосим Панопольський, що жив у Єгипті близько 300 року нашої ери. Для нього перетворення«неблагородного» свинцю на «благородне» золото було метафорою духовного очищення.
Читайте также: Чи згорить телефон від потужної зарядки? Міфи та правда про безпеку гаджетів
Філософському каменю приписували дві властивості. Перша — хризопея, або золоторобство. Вважалося, що невелика кількість каменя, кинута в розплавлений метал(наприклад, свинець чи ртуть), може перетворити всю масу на чисте золото. Друга ж — ліки. Після розчинення у вині чи іншій рідині камінь буцімто міг подарувати безсмертя, вічну молодість і зцілити від усіх хвороб.
Про вигляд каменя відомо мало. Тексти мудреців були ретельно зашифровані, щоб приховати знання від тих, хто міг би використати їх на зло(чи банально від алхіміків-конкурентів). Найчастіше камінь описували як щільний порошок або воскоподібну речовину. Називали його, як правило, Червоним Левом, якщо він призначався для золота — або ж Білим Левом, для створення срібла.
Арабські дослідники систематизували тодішню алхімію. Саме з арабського світу прийшло слово«аль-Іксір»(нині відоме як «еліксир») — воно, ймовірно, походить від грецького«xērion», тобто порошок для висушування ран.
А вчений VIII століття та «батько арабської хімії» Джабір ібн Хайян(Гебер) запропонував теорію, що всі метали складаються з двох принципів — ртуті(принцип леткості, блиску, ковкості) та сірки(принцип горючості, кольору, реактивності). Золото нібито було ідеально збалансованою сумішшю чистої ртуті та сірки. Свинець же був«хворим» металом — виправити його баланс і мав філософський камінь.
Самозванець і бунтар
Коли в XII столітті в Європі почалася епоха латинських перекладів, арабські тексти з алхімії хлинули до монастирів та новостворених університетів. Для європейського розуму, що тільки-тільки вийшов із «темних віків», обіцянка каменя стала вкрай привабливою.
Однак європейські алхіміки швидко зіткнулися з проблемою сировини. Щоб«вилікувати» метали, їх спершу потрібно було розчинити, «вбити» і повернути до «першоматерії» — субстанції, з якої буцімто й можна було б виростити філософський камінь. Вода не могла розчинити метали. Отож потрібен був універсальний розчинник, міфічний Алкагест.
У пошуках Алкагесту європейці зробили перше велике відкриття. Сталося це, ймовірно, в Італії або Іспанії наприкінці XIII століття, і пов’язане з таємничим автором, відомим сьогодні як Псевдо-Гебер. Цей алхімік-самозванець(чи, можливо, навіть група алхіміків) написав низку практичних посібників. І, як не дивно, ці тексти були значно кориснішими за все, що писалося раніше.
Шляхом дистиляції селітри й купоросів Псевдо-Гебер уперше в історії отримав азотну та сірчану кислоти. Змішання азотної кислоти з нашатирем дало царську воду — за іронією долі, єдину рідину, здатну розчинити золото, кінцеву мету пошуків філософського каменя. А ще під іменем Гебера були вперше описані процеси кристалізації, сублімації та кальцинації.
Століттями пізніше, в епоху Відродження, переворот в алхімії зробив чи не найзухваліший її представник. Його звали Теофраст фон Гогенгайм, але він узяв собі псевдонім Парацельс, що означало«кращий за Цельса» — видатного римського лікаря.
У 1527 році Парацельс публічно спалив праці Галена та Авіценни, основу тогочасної медицини. Він висміяв алхіміків, які намагалися зробити золото, назвав їх шахраями та дурнями. І заявив, що справжня мета алхімії — створення ліків.
Парацельс стверджував, що хвороба — це хімічний дисбаланс в організмі, який слід лікувати не травами, а специфічними сполуками. Саме він сформулював знаменитий принцип токсикології: «Все є отрута, і ніщо не позбавлене отруйності; лише доза робить отруту непомітною».
У спробах вилікувати сифіліс Парацельс почав використовувати сполуки ртуті. Проти інших хвороб — сурму, залізо, мідь. Він також створив лауданум(настоянку опію в алкоголі), один з найефективніших анальгетиків на наступні 400 років.
Читайте также: Спалах Еболи: чому з ним так складно боротися, і чим це загрожує світу — BBC
Алхімік, який збирав сечу
Втім, навіть науковий демарш Парацельса не зупинив гонитву за філософським каменем. XVII століття стало найвищою точкою алхімії та водночас початком її кінця. Тоді її практикували найвидатніші інтелектуали епохи.
Згідно з працями історика Вільяма Ньюмана, чи не найзатятішим алхіміком в історії був сер Ісаак Ньютон. Англієць залишив понад мільйон слів, присвячених алхімічним експериментам — це більше, ніж він написав про фізику та математику разом. Науковець вірив, що стародавні міфи приховують код до будови матерій.
А поки Ньютон таємно плавив метали у своїй кембриджській лабораторії, в Німеччині сталося ще одне випадкове відкриття. Його в 1669 році зробив гамбурзький алхімік Хенніг Бранд, одержимий ідеєю знайти першоматерію філософського каменя. Логіка у Бранда була феєрична: він припустив, що сеча має золотистий колір і виходить з людського тіла, а отже, повинна бути насичена«життєвою силою».
Бранд розпочав один з найсмердючіших експериментів в історії. Він зібрав понад 5 тисяч літрів сечі в солдатських казармах, дав їй відстоятися і загнити протягом кількох тижнів, поки вона не перетворилася на жахливу чорну рідину. Тоді почав її випарювати: спершу до стану густого сиропу, а потім — нагріванням залишку в реторті до надвисоких температур, блокуючи вихід парів.
Золота Хенніг Бранд не отримав. Зате 12 годин по тому, коли реторта охолола, він побачив на дні воскоподібну білу речовину, яка яскраво світилася у темряві. Бранд був приголомшений. Він назвав свою знахідку«фосфор»(від грецького — «той, що несе світло»). І став першою людиною в історії(ім’я якої нам відоме, звісно), хто усвідомлено виділив новий хімічний елемент, який не був відомий з античності як залізо, мідь чи золото.
Втім, до того часу алхімія вже почала стрімко гинути від рук самих алхіміків. У 1661 році, ще до відкриття Бранда, ірландець Роберт Бойль атакував ідею Аристотеля про чотири стихії(земля, вода, вогонь, повітря) та принципи Парацельса(сірка, ртуть, сіль). Натомість він запропонував перше сучасне визначення хімічного елемента як простої речовини, яку неможливо розкласти на ще простіші компоненти. Також Бойль закликав відмовитися від містицизму на користь експериментального методу — відкритого, повторюваного, де все доводиться на практиці.
Від Панополіса до Гоґвортсу
Алхімія, заснована на вірі в існування однієї ідеальної субстанції, не могла витримати натиску відкриттів десятків нових, реальних елементів. Зрештою вона поступилася місцем своїй «доньці» — сучасній хімії.
Людство успадкувало не тільки мову алхіміків(як той же «еліксир»), а й їхні інструменти та матеріали. Кожна сучасна хімічна чи біологічна лабораторія заставлена нащадками алхімічних інструментів: серед них — колби, реторти, перегінні куби(алембіки), водяні бані тощо.
Речовини, відкриті алхіміками, стали фундаментом сучасної промисловості. Без них неможливо виготовити добрива, пластмасу, ліки чи вибухівки.
А філософський камінь міцно закріпився у світовій культурі. Він став прикладом«макгафіна» — об’єкту, який не обов’язково щось робить, але за яким усі полюють, рухаючи сюжет.
Авжеж, тут неможливо оминути роман Джоан Роулінг Гаррі Поттер і філософський камінь(1997), що став початком багатомільярдної франшизи. Британська авторка навіть вплела в сюжет реальну історичну постать — Ніколя Фламеля, паризького писаря XIV століття, який уже після своєї смерті здобув славу нібито єдиного алхіміка, що створив камінь і досяг безсмертя.
Алхіміки так і не знайшли еліксир безсмертя й камінь, що перетворює свинець на золото. Але якби не їхня гонитва за казкою, людство не отримало б відкриттів, на яких тримається вся нинішня наука.
Читайте также: Для медицини та зв’язку. В Кембриджі створили «неймовірний» світлодіод із матеріалів-ізоляторів