Свіже дослідження, опубліковане днями, ставить жорсткий діагноз: глобальне потепління підштовхує основні рисові регіони до температур, яких ця культура не бачила за всі свої 9000 років історії.
Читайте также: Владимир Кличко Новая Девушка: подробности личной жизни и влияния на карьеру
Вчені з Флоридського музею природознавства проаналізували дані з 803 археологічних розкопок, порівняли їх із кліматичними моделями та сучасними супутниковими знімками. Висновок однозначний: планета гріється приблизно в 5000 разів швидше, ніж рис здатний еволюціонувати.
Рис — культура теплолюбна, але не «пекельна». Вчені визначили дві критичні позначки, за якими врожайність починає стрімко падати: середня річна температура вище 28 °C та середньомаксимальна температура в теплий сезон вище 33 °C. Після 40 °C фотосинтез у рослини фактично«вимикається», а пилок стає стерильним. Тобто, механізм розмноження рису просто ламається під дією спеки.
Раніше рис доводив свою гнучкість. Близько 4200 років тому, коли клімат став прохолоднішим і сухішим, з’явилися сорти, які не боялися холоду — саме вони дозволили рисову розширитися до Кореї та Японії. Але з «гарячим кінцем» шкали все складніше. Еволюція не дала рису інструментів для протидії екстремальній спеці, бо він ніколи з нею не стикався.
Читайте также: Сколько Лет Роналду: Возраст, Биография и Карьера Футболиста
90% світового рису вирощують в Азії. Для мільярдів людей це 20% усіх калорій. Проблема навіть не в тому, що рис взагалі перестане рости. Теоретично, ми можемо перенести виробництво в північніші регіони — до Китаю чи навіть півдня Росії. Але рисові поля — це не кочівники. Це тераси, дамби, іригаційні канали, які неможливо просто«перенести» на тисячу кілометрів північніше.
Ми можемо«балансувати» загальні обсяги виробництва в масштабах планети, але це не допоможе жителю Індії чи Індонезії, чий регіон стане непридатним для життя культури. Це не про дефіцит зерна, це про соціальну катастрофу в густонаселених зонах.
Науковці не кажуть, що рис приречений. Ми вже маємо «золотий рис» із вітаміном А, ми активно редагуємо гени за допомогою CRISPR. Але проблема в тому, що новий сорт — це лише половина справи. Сорт, стійкий до спеки, все одно потребує води, якісного ґрунту, доступу до ринків та знань. Адаптація — це дорого, довго і, як каже Ніколас Готьє, провідний автор дослідження, «не завжди приємно».
Читайте также: Евгений Червоненко: настоящая фамилия и ключевые этапы жизни и карьеры
