Автор admin 
Протести навколо відставки міністра оборони Михайла Федорова проходять на фоні підготовки до тимчасового призупинення оформлення бронювання через портал «Дія». За інформацією джерел РБК-Україна, це рішення обговорювалося на рівні Ставки Верховного Головнокомандувача, проте офіційно ще не оголошене.
Читайте также: Бенкет для богів. В Македонії розкопали елліністичний ритуальний комплекс з імпортним посудом та диваном
Причина можливого призупинення — оновлення критеріїв критичності підприємств. Компаніям доведеться заново підтверджувати статус критично важливих за новими правилами. Заявки на бронювання, які вже перебувають на розгляді, планують доопрацювати, а от подати нові через «Дію» до завершення перехідного періоду буде неможливо. Після перепідтвердження критичності бізнесу доступ до сервісу планують відновлювати поступово — насамперед для тих компаній, які відповідатимуть оновленим критеріям. Для підприємств, які пройдуть процедуру, також обіцяють перебронювання працівників.
Наразі залишається невідомим ключовий нюанс: чи закриють можливість бронювання для всіх підприємств одразу, чи лише для тих, хто ще не підтвердив свою критичність. Офіційних роз’яснень від Кабміну, Мінекономіки чи Мінцифри поки немає.
Позиція Сирського: готовий виконувати, але я не реформую
Вчора, 20 липня, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський опублікував на «Мілітарному» розлогу авторську колонку — фактично першу пряму публічну реакцію після звільнення екс-міністра оборони Михайла Федорова. Головна теза колонки стосується розподілу відповідальності: головком наголошує, що Міноборони відповідає за забезпечення війська, закупівлі й вироблення політик, тоді як Генштаб — за стратегію та ситуацію на фронті.
За цією логікою Сирський прямо окреслює, хто має рухати реформу мобілізації: Сухопутні війська і ТЦК підпорядковані йому, і він запевняє, що готовий до змін — бере участь у засіданнях Верховної Ради, передає порушення в ДБР, наполягає на залученні поліції. Але саму реформу — законодавчу й адміністративну роботу — має провести саме міністерство.
Тобто позиція очільника ЗСУ гранично проста: «ми готові виконувати», але реформувати — завдання Міноборони. Це фактично перекладає відповідальність за буксування реформи на цивільне керівництво відомства, з яким Сирський, за його словами, мав не конфлікт, а «робочі стосунки зі складними питаннями».
Тут варто зазначити, що Михайло Федоров працював на посаді міністра оборони лише півроку. За цей час він продемонстрував досить ефективну роботу по насиченню армії безпілотниками, що дозволило ЗСУ покращити кількість та результативність ударів по ворогу. Позиція тих, хто називає Федорова найкращим міністром оборони, зрозуміла і з нею легко погодитись. Цілком можливо, часові обмеження перебування на посаді не дозволили міністру всерйоз почати займатись реформою мобілізації.
Цифра, яка руйнує ідею «суспільного договору»
Найпоказовіший момент у колонці Сирського — конкретні дані про нові контракти, презентовані понад місяць тому. За словами головкома, станом на день публікації їх підписали близько 2000 військовослужбовців — на мільйонну армію. Ця цифра варта того, щоб на ній зупинитися окремо, бо вона напряму стосується головної тези, яку раніше публічно просував Михайло Федоров, — ідеї «нового суспільного договору» щодо мобілізації.
Нагадаємо, після відставки Федоров наполягав: перед подальшими кроками реформи владі варто було відкрито представити концепцію та обговорити її з військовими, експертами, нардепами, керівниками ТЦК, поліцією і суспільством. У теорії це звучить як розумний демократичний підхід. На практиці ж дані Сирського показують: навіть коли нові умови контрактів уже презентовані й діють, а не лише обговорюються, добровільний відгук на них мізерний — менше 0,2% від чисельності армії.
Це і є ключова проблема концепції «суспільного договору» в тому вигляді, у якому її пропонував Федоров: вона мовчазно виходить з припущення, що достатньо якісного діалогу й прозорих умов — і люди підуть служити добровільно. Цифра в 2000 контрактів на мільйон особового складу свідчить про протилежне: навіть за наявності діалогу, презентованих умов і фінансових стимулів масового добровільного вступу до армії немає.
Дві реальні альтернативи — і чому обидві незручні
Із цієї цифри випливає доволі жорсткий висновок: якщо добровільний механізм на практиці не працює навіть у м’якому варіанті, залишаються по суті два шляхи, і обидва політично незручні.
Перший — копіювати російську модель: мільйонні одноразові виплати за підписання контракту, здатні перекрити суб’єктивні ризики служби для потенційного добровольця. Але це вимагає ресурсів, порівнянних із тими, які може собі дозволити економіка держави-агресора, що веде загарбницьку війну.
Другий шлях — визнати, що без елементів примусу в мобілізації не обійтися, і зробити цей примус функціональним, а не хаотичним, яким він виглядає зараз через скандали з ТЦК.
Тут все впирається в ще одну системну проблему: людину, яка перебуває в розшуку за ухилення від мобілізації, знайти технічно нескладно — геолокація смартфону, пошук за номерами авто, аналіз відеокамер спростереження та банківських операцій— все це давно використовується правоохоронцями. Але цим ніхто по-справжньому не хоче займатися, включно з поліцією, яка формально причетна до забезпечення мобілізації, але на практиці уникає профільної відповідальності за розшук ухилянтів, залишаючи це на відкуп перевантаженим і токсичним у суспільному сприйнятті ТЦК.
Читайте также: На основі власного досвіду. ШІ може самостійно формувати нові упередження під час найму
Третій варіант, який ніхто в Україні всерйоз не пропонує: лотерея за датою народження
Історичний досвід союзників США під час В’єтнамської війни підказує і третій шлях, проміжний між добровільними контрактами та ручним, точковим примусом через ТЦК, — призовна лотерея.
У США з 1969 року призов на службу у В’єтнамі визначався жеребкуванням: капсули з датами народження витягували в прямому телеефірі, і саме порядок витягнутої дати визначав черговість призову чоловіків відповідного віку. Австралія використовувала майже ідентичну модель ще раніше, з 1965-го, у межах так званої National Service Scheme — національної телетрансляції жеребкування дат народження двадцятирічних чоловіків, за результатами якого призовники йшли на дворічну строкову службу.
Ключова відмінність такого механізму від нинішньої української практики — повна анонімність і непрогнозованість результату на етапі відбору. Лотерея за датою народження не залежить ні від зв’язків, ні від статків, ні від адреси проживання: потрапити під призов теоретично міг і син фермера, і син сенатора, якщо випадала «його» дата.
Чому в Україні подібний механізм навіть не обговорюється всерйоз, здогадатися нескладно. Публічна, прозора й справді випадкова система приховує головний ризик для тих, хто ухвалює рішення про мобілізаційну політику: у лотереї немає механізму «відвести» від призову конкретних людей — зокрема родичів чиновників, депутатів чи представників великого бізнесу. Нинішня ж система бронювання, попри всі скандали, залишає простір для індивідуальних рішень і винятків, які лотерея за визначенням виключає.
Показово, що саме конфлікт між абстрактним обов’язком і конкретною людською долею став центральним сюжетом австралійського міні-серіалу «В’єтнам» 1987 року з молодою Ніколь Кідман. Вона зіграла бунтівну підлітку Меган Годдард, чий старший брат Філ потрапляє під призов саме через жеребкування дати народження й потім опиняється у В’єтнамі, попри запевнення політиків, що призовників не використовуватимуть у бойових ролях. Серіал демонструє, як абсолютно випадковий механізм — витягнута дата народження — руйнує конкретну родину, тоді як діти інших, більш захищених родин цього призову уникають. Саме ця несправедливість непропорційного розподілу ризику, попри формальну рівність шансів, і стала одним із рушіїв масових антивоєнних протестів в Австралії кінця 1960-х.
Бутусов: масова мобілізація завжди була примусовою
Поки Федоров і Сирський публічно обмінюються натяками про розподіл відповідальності, прямо про суть проблеми говорить журналіст, який сам обрав шлях служби в армії. Юрій Бутусов — головний редактор «Цензор.НЕТ», який навесні 2025-го добровільно мобілізувався до 13-ї бригади Нацгвардії «Хартія» і зараз командує ротою БПЛА 23-го штурмового полку — в інтерв’ю «Українській правді» 14 липня 2026 року прямо заявив: масова мобілізація під час великих війн за всю відому історію завжди була примусовою, і зробити її «доброю» неможливо.
За його словами, головний виклик — не в тому, щоб гуманно затримувати людей на вулиці, а в тому, щоб визнати: без примусового компонента мобілізація не існує в принципі, і сенс реформи — зробити цей компонент процедурно чесним, а не вдавати, ніби від нього можна відмовитися.
Ця теза Бутусова, по суті, руйнує саму рамку дискусії, у якій перебувають і Федоров, і Сирський: обидва обережно уникають прямого визнання, що йдеться не про вибір «діалог чи примус», а про те, яким саме буде примус — хаотичним, як зараз, чи законодавчо впорядкованим.
Чому жодна зі сторін не готова визнати цей вибір
Проблема в тому, що жодна з двох публічних позицій — ні позиція Федорова про діалог і суспільний договір, ні позиція Сирського про те, що реформа — виключно завдання міністерства, — не називає речі своїми іменами. Обидві сторони уникають прямої відповіді на питання: чи готова держава платити астрономічні суми за контракт, чи готова вона зробити примусову складову мобілізації дієвою, включно з реальним розшуком ухилянтів і залученням поліції для системної роботи з базами даних.
Натомість публічна дискусія звелася до пошуку винних: Федоров публічно вказував на Сирського і начальника Генштабу Андрія Гнатова як на тих, кого варто змінити, щоб реформувати мобілізацію; Сирський у відповідь наголошує, що реформа — не його зона повноважень, а міністерства. Обидві сторони мають рацію у вузькому сенсі: інституційно ТЦК справді підпорядковані Сухопутним військам і Генштабу, а законодавчі й адміністративні рішення справді залежать від Міноборони і уряду. Але саме через цей взаємний розподіл повноважень без єдиного політичного рішення щодо примусу чи виплат реформа рухається по колу вже понад рік.
Ні Федоров, ні Сирський не вирішують концепцію проведення мобілізації
Окремо варто розставити юридичні акценти, які часто губляться в публічній суперечці: сама концепція мобілізації не залежить ні від Міноборони, ні від Генштабу. Базові принципи й повноваження визначає закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а рішення про оголошення чи продовження мобілізації — прерогатива Президента, оформлена указом і затверджена окремим законом Верховної Ради.
Міноборони на чолі з Федоровим формувало умови контрактів і виплат, а Генштаб під керівництвом Сирського відповідає за те, як мобілізаційні ресурси розподіляються на фронті через підпорядковані ТЦК, — але жоден з них не мав повноважень змінити саму концепцію: перейти від змішаної моделі до, наприклад, лотереї за датою народження чи повністю контрактної армії. Це питання рівня Президента і Верховної Ради, тож публічна суперечка «хто винен» між екс-міністром і Головкомом фактично точиться довкола виконання наявної рамки, а не довкола права цю рамку змінювати.
Читайте также: За допомогою магнітів. Вчені навчилися точніше вирощувати штучні кровоносні судини
Підписуйтесь на нас у соцмережах: Telegram | Facebook | LinkedIn