Автор admin 
Головним ключем до їхнього вивчення стануть так звані припливні руйнування. Коли зоря пролітає надто близько до надмасивної чорної діри, її потужна гравітація буквально розтягує та стискає світило — процес, який науковці називають «спагетифікацією».
Читайте также: Підказали залишки зброї. В Іспанії знайшли сліди давньоримської каральної операції
Розтерзана зоря перетворюється на яскравий потік плазми, що породжує спалах, здатний на певний час перекрити світло цілих галактик.
Оскільки самі чорні діри неможливо побачити безпосередньо, саме такі вибухи під час поглинання зір дають астрономам змогу виявляти їх і досліджувати. Досі вважалося, що в ранньому Всесвіті подібні події мали бути рідкістю, адже перші чорні діри ще не встигли масово розростися.
Проте нове дослідження показує, що в період так званого «космічного полудня» — 11−12 мільярдів років тому — такі спалахи траплялися надзвичайно часто. Завдяки унікальному огляду неба, що охоплює площу 90 повних Місяців, телескоп Roman зможе фіксувати тисячі й десятки тисяч таких явищ щороку.
Читайте также: Перебудова мозку. Підліткові спогади можуть не зникати, а ставати тимчасово недоступними — дослідження
Це відкриття має вирішальне значення для розв’язання однієї з найбільших загадок сучасного астрономічного світу. Космічний телескоп імені Джеймса Вебба вже неодноразово фіксував надмасивні чорні діри в епоху, коли Всесвіту не було й мільярда років, хоча за класичними теоріями на такий ріст потрібні щонайменше еони.
Наразі вчені дискутують між двома теоріями походження: «легким насінням» (коли чорні діри ростуть із залишків загиблих зір) та «важким насінням» (коли вони народжуються одразу гігантськими через колапс первісних газових хмар).
Оскільки яскраві руйнування зір характерні саме для легших чорних дір, підрахунок частоти таких спалахів у давньому космосі дозволить нарешті з’ясувати справжню історію їхнього походження та розвитку.
Читайте также: Нова мова програмування G# для .NET запозичує риси Go, Kotlin і Swift