Автор admin 
Звідки взялося життя на Землі? Власне, за тим самим принципом. Те, що ми сьогодні називаємо сучасною біологією з її заплутаною генетикою, стартувало з мікроскопічної хімічної деталі.
Читайте также: Без батарей. Вчені винайшли нові датчики для мозку, які працюють від тепла тіла
Науковці роками кивають у бік РНК. Це така собі молекула-універсал, яка і білки вміє будувати, і генами керувати. А головна її фішка в тому, що вона може працювати і як креслення, і як каталізатор. Тобто РНК здатна не лише клепати власні копії, а ще й сама ж підганяє цей процес. Погодьтеся, звучить як ідеальний кандидат на роль творця життя.
Але в цій красивій гіпотезі(її ще називають«світом РНК») є кілька здорових дір. По-перше, звичайна РНК — це громіздка конструкція довжиною десь у 150 нуклеотидів. Як така махіна могла виникнути нізвідки і почати розмножуватися без жодної помилки? До того ж ці молекули обожнюють згортатися у химерні вузли, що тупо блокує будь-яке копіювання. Тож на папері гіпотеза виглядала логічно, а от у лабораторії ніхто не міг цього довести.
Аж ось журнал Science публікує свіже дослідження, яке може все змінити. Схоже, вченим нарешті вдалося намацати потрібний підхід. За словами Едоардо Джанні, одного з авторів роботи, вони просто хотіли зібрати максимально примітивну хімічну систему, яка б уміла плодитися та мутувати. Адже на зорі часів жодних складних клітин не було — потрібен був найпростіший стартер.
Що ж вони зробили? Намішали цілий коктейль із випадкових коротких шматків РНК і почали виловлювати ті, що здатні копіювати себе з прискоренням. З тисяч варіантів вистрелили лише три. Вони були короткими і робили саме те, що вимагалося. Дослідники ще трохи над ними почаклували і видали фінальний результат: мікроскопічний рибозим усього на 45 нуклеотидів. Його так і назвали — QT45, що розшифровується як «Quite Tiny»(досить крихітний).
Почали тестувати цю дрібноту, і знайшли купу підтверджень на користь теорії зародження життя. Виявилося, що QT45 навіть не потрібно намертво прикріплюватися до цілі, щоб зробити її копію. Він працює як повноцінний фермент: знайшов молекулу, легенько причепився, розмножив і поплив далі у своїх справах. Також він спокійно міг копіювати як дуже короткі фрагменти, так і довгі ланцюги.
Читайте также: Читання думок без операцій. Стартап Neurable вбудовує мозковий інтерфейс у повсякденні гаджети
Втім, РНК — штука дуже ніжна і тендітна. Тому вчені створили для неї своєрідні тепличні умови. Замість того, щоб змушувати її будувати копії по одній крихітній цеглинці, їй підкинули готові блоки по три штуки(так звані тринуклеотидні трифосфати). Це як крокувати через дві сходинки замість однієї — значно швидше. До того ж ці потрійні блоки тримаються мертвою хваткою. Уявіть заплутану мотузку. Копіювати її важко, але завдяки міцним блокам реакція успішно йде навіть тоді, коли РНК згорнулася в клубок. Плюс, вони банально не дають молекулам склеюватися між собою.
Щоб системі було ще комфортніше, її засунули в евтектичний лід — таку собі напівзамерзлу воду. Наука давно знає, що лід чудово стабілізує РНК і збирає всі потрібні інгредієнти для реакції в одному місці.
Але тут вмикається здоровий скептицизм. Якщо вченим довелося так сильно няньчитися з цією молекулою, чи могло все це статися само собою в дикій первісній природі? Філ Холлігер, ще один співавтор статті, чесно зізнається: це завжди було головним питанням. Як така крихка субстанція могла вижити на ранній Землі, коли навколо вивергаються вулкани і падають метеорити?
Машину часу ще не винайшли, тож на сто відсотків ми цього ніколи не дізнаємося. Проте останні дані свідчать, що клімат тоді був не таким вже й пекельним і місцями нагадував сучасний. Тож крижані калюжі цілком могли утворюватися в холодні сезони і рятувати РНК. Холлігер визнає: довести, що все відбувалося саме так, неможливо. Однак це дослідження пропонує найбільш правдоподібний сценарій, де всі гіпотетичні кроки нарешті реально підтверджені на практиці.
Читайте также: Революція в утилізації. Вчені навчилися видобувати метали з акумуляторів за одну хвилину