Автор admin 
Науковці з Мельбурнського університету вперше детально відтворили біографію цих вапнякових велетнів, довівши, що їхня поява на світ була значно драматичнішою та «молодшою», ніж вважалося раніше.
Читайте также: Гроші з бруду. Гаманець із V століття показав, як Європа переживала фінансовий апокаліпсис після падіння Риму
Суть відкриття, опублікованого в Australian Journal of Earth Sciences, полягає в тому, що ці скелі є повноцінними екологічними капсулами часу. Повільний рух тектонічних плит не просто виштовхував породу вгору, а змушував її згинатися та тріщати. Саме тому шари вапняку, які сьогодні бачать туристи, лежать не ідеально рівно, а під нахилом у кілька градусів. Керівник дослідження Стівен Галлахер зазначає: «Якщо ви придивитеся до скель сьогодні, то побачите, що пласти не плоскі. Там також помітні невеликі лінії розломів — це фактично застиглий літопис стародавніх землетрусів».
Ключовим інструментом для вчених стали мікрофосилії — мікроскопічні скам’янілості, запечатані всередині породи. Завдяки їм вдалося уточнити вік формацій: вони виникли в проміжку від 8,6 до 14 мільйонів років тому. Це звужує попередні оцінки, які давали похибку у мільйони років. Кожен такий пласт зберігає дані про стан океану та рослинності в епохи, коли людина ще не ходила цією землею.
Читайте также: Невидиме меню. Вчені з’ясували, чим насправді харчуються скати в австралійських озерах
Особливу цінність для кліматологів має шар, що сформувався приблизно 13,8 мільйона років тому. У той час на планеті панувала спека, значно сильніша за нинішню. Вивчення цих відкладень дозволяє вченим будувати точніші моделі майбутнього. «Ми використовуємо це „вікно в минуле“, щоб зрозуміти, куди можуть рухатися температура і рівень моря на нашому поточному шляху зміни клімату», — пояснює Галлахер. Розуміння того, як поводився океан мільйони років тому, дає підказки, до чого готуватися сучасним прибережним містам.
Попри те, що основний масив породи підняла тектоніка, остаточну форму«Апостолам» надали хвилі лише після останнього льодовикового періоду. Океан спрацював як скульптор, відокремивши вежі від основної лінії берега. Проте ця праця природи є руйнівною: на сьогодні з дванадцяти колон вціліли лише вісім. Постійна абразія(руйнування породи водою) продовжує підточувати фундаменти велетнів, що робить їхнє вивчення критично важливим, поки море остаточно не стерло ці свідчення стародавньої історії Землі.
Читайте также: Зі сторінок книги — у Raspberry Pi. Фанат Енді Віра зібрав п’ятиногого еридіанця