Зі смітника в музей. Археологи знайшли документальне підтвердження існування напівлегендарного нубійського царя

Невеликий аркуш із арабським письмом, знайдений у шарі сміття XVII століття всередині цитаделі, виявився офіційним документом, виданим від імені царя Кашкаша. Це перше пряме археологічне свідчення того, що цей монарх дійсно керував регіоном у складний перехідний період історії Судану.

Читайте также: Три обличчя РДУГ. Масштабне дослідження виявило нові підтипи розладу

Досі ім’я Кашкаша було відоме переважно з релігійних та біографічних переказів XIX століття, де він фігурував як предок впливових ісламських родів. Тепер, завдяки дослідженню, опублікованому в журналі Azania: Archaeological Research in Africa, науковці мають докази його реальної політичної діяльності на межі XVI та XVII століть. Радіовуглеродний аналіз та знайдені поруч османські срібні монети дозволили точно датувати документ.

Текст було виявлено в будівлі, що відрізнялася від інших будинків міста своїм масштабом та багатством знахідок. Серед артефактів археологи знайшли вироби з шовку, шкіряне взуття, руків’я кинджала зі слонової кістки або рогу носорога, а також золоті прикраси.

Сам документ, занесений до каталогу під номером Dongola inv. 1990, починається словами«Від царя Кашкаша» та адресований підлеглому на ім’я Хідр.

Читайте также: OpenAI розробляє власного конкурента GitHub

Попри очікування величних описів перемог, записка присвячена буденним адміністративним справам: обміну текстилем та худобою. Цар наказує зібрати тканини, доставити вівцю з приплодом та передати бавовняний головний убір іншій особі. Це свідчить про те, що правитель був глибоко залучений у мікрополітику та економічне управління, де текстиль виступав не лише товаром, а й символом статусу та інструментом зміцнення політичних союзів.

Мова документа також дає унікальне уявлення про культурну трансформацію регіону. Хоча наказ написаний арабською, у ньому присутні численні граматичні особливості та розмовні форми, що відображають вплив місцевих нубійських мов. Це демонструє поступовий, а не різкий характер арабізації Донголи. Для місцевих жителів ця знахідка має особливе значення, оскільки вона підкріплює їхні генеалогічні традиції та зв’язує родинні легенди з реальною історією.