Автор admin 
Команда під керівництвом Луїса М. Матео та Дієго Пеньї з центру CiQUS розв’язала задавнену дилему: як будувати гігантські молекулярні мережі, не втрачаючи їхньої здатності розчинятися під час синтезу.
Читайте также: Феномен озера Малаві. Вчені знайшли ДНК-механізм стрімкої появи нових видів
Проблема стандартної хімії полягала в тому, що чим більшою ставала вуглецева структура для кращого перенесення заряду, тим гірше вона поводилася в рідинах. Дослідники знайшли вихід у гібридному двоетапному підході. Спочатку вони збирають окремі блоки фталоціаніну в розчині, а потім «висаджують» їх на металеву поверхню. Саме там, у контрольованих умовах, ці блоки зливаються в ідеальну хрестоподібну конструкцію з п’яти ланок.
Цей метод дозволив науковцям буквально побачити результат за допомогою скануючої мікроскопії з субмолекулярною чіткістю. Отриманий пентамер продемонстрував унікальну фізику: енергетичний розрив у структурі суттєво скоротився, що є неймовірним для розробки надшвидких напівпровідників та сенсорів нового покоління.
Читайте также: За складністю атмосфери. Вчені запропонували новий спосіб пошуку позаземного життя
Особливий інтерес викликає можливість точкового тюнінгу: у порожнини фталоціанінів можна«вмонтовувати» різні метали, додаючи системі потрібні властивості, наприклад магнетизм. Дієго Пенья зазначає, що це лише фундамент.
Наступна мета — перехід до повноцінних двовимірних полімерів, які відкриють доступ до раніше небачених квантових ефектів у наноматеріалах. Ця робота, виконана разом із фахівцями IBM Research Europe та Університету Регенсбурга, фактично закладає базу для електроніки майбутнього.
Читайте также: Новий метод. Вчені зменшили похибку гнучких роботів до менш ніж 1% і підвищили точність у вузьких просторах