Автор admin 
Науковці очікували, що цей потік залишатиметься стабільним, проте за надзвичайно короткий проміжок часу він розвернувся у протилежний бік, що стало повною несподіванкою для геофізиків.
Читайте также: Декриміналізація дорослого контенту в Україні: можливості та небезпека
Вивчення центру Землі ускладнене тим, що внутрішнє ядро розташоване на глибині понад 5100 кілометрів під нашими ногами, тоді як найглибша штучна свердловина в історії сягає лише 12 263 метрів. Через це фахівці аналізують надра опосередковано — за допомогою сейсмічних хвиль та коливань магнітного поля.
Раніше, у 2022 році, професор Джон Е. Відале довів, що внутрішнє ядро коливається і кожні шість років зміщується туди-сюди на пару кілометрів. Свіжі ж дані місій Swarm і Cryosat Європейського космічного агентства показали, що рідкий залізна сплав у зовнішньому ядрі також поводиться аномально.
Історично потік від ядра до поверхні рухався переважно на захід. Однак у 2010 році течія в екваторіальній частині Тихого океану різко змінила слабкий західний напрямок на потужний східний.
Читайте также: Вік знахідки — 2400 років. У Німеччині виявили унікальну споруду залізної доби, побудовану з масивних дубових балок і каменю
Дослідник Фредерік Даль Мадсен з Единбурзького університету пояснив, що цей потужний розворот синхронізувався за часом із процесами у найглибших шарах планети. Починаючи з 2020 року, цей східний потік почав слабшати, і тепер вчені намагаються зрозуміти, чи є це короткочасним коливанням, чи формуванням нової моделі циркуляції.
Науковці заспокоюють: попри геологічну драматичність, подібні процеси є природними. Магнітне поле Землі регулярно трансформується і навіть змінює полюси без шкоди для істот на поверхні чи клімату.
Проте дослідниця Елізабетта Іорфіда підкреслила, що робота, опублікована в Journal of Studies of Earth’s Deep Interior, спростовує уявлення про непорушність земних надр та доводить, що регіональні зміни в ядрі можуть відбуватися надзвичайно швидко — усього за одне десятиліття.
Читайте также: Квантові фокуси. Фізики зафіксували «від’ємний» час для частинок світла